Інфекційний мононуклеоз (залозиста гарячка, хвороба Філатова, моноцитарна ангіна) – гостра інфекційна хвороба вірусної природи переважно з повітряно-краплинним механізмом зараження, характеризується гарячкою, поліаденітом (особливо шийним), гострим тонзилітом з нальотами, збільшенням печінки і селезінки, лейкоцитозом, лімфомоноцитозом, наявністю атипових мононуклеарів (віроцитів). 

  Етіологія 

  Останнім часом найбільш вірогідною вважають вірусну природу інфекційного мононуклеозу. Більшість авторів вважають, що в етіології інфекційного мононуклеозу основну роль відіграє вірус Епштейна-Барра. Цей вірус виявляють не лише при інфекційному мононуклеозі, а при інших хворобах – лімфомі Беркітта, при якій він був уперше виділений, карциномі носоглотки, лімфогранульоматозі. Антитіла проти цього вірусу виявляються також у крові хворих на системний червоний вовчак, саркоїдоз. 

  Епідеміологія 

  Джерелом інфекції при інфекційному мононуклеозі є хворі і вірусоносії. Вважається, що збудник міститься в секреті порожнини рота і виділяється зі слиною. Механізм передачі – переважно повітряно-краплинний. Не заперечується можливість контактного, аліментарного і трансфузійного шляхів передачі інфекції. Реєструється мононуклеоз переважно у дітей (2-10 років) і молодих людей. У віці понад 35-40 років хвороба майже не спостерігається. Контагіозність хворих на інфекційний мононуклеоз відносно невисока. Захворюваність має спорадичний характер. Епідемічні спалахи виникають рідко. Сезонність не визначена, але більшість випадків хвороби припадає на холодну пору року. Імунітет після перенесеної хвороби стійкий, про що свідчить відсутність повторних випадків захворювання. 

  Патогенез і патоморфологія 

  Вхідними воротами інфекції є слизова оболонка носоглотки і верхніх дихальних шляхів. Вірус інфекційного мононуклеозу уражаються лімфатичні вузли, печінка, селезінка, деякою мірою – кістковий мозок, нирки. Лімфогенно збудник потрапляє в регіонарні лімфатичні вузли, де розвивається первинний лімфаденіт. У разі руйнування лімфатичного бар`єра виникає вірусемія і відбувається генералізація процесу. Наступна фаза патогенезу – інфекційно-алергічна, яка зумовлює хвилеподібний перебіг хвороби. Остання фаза – формування імунітету і видужання. 

 

  Ураження лімфоїдної і ретикулярної тканини приводить до збільшення в крові кількості лімфоцитів, моноцитів і наявності моноцитоподібних лімфоцитів. 

  Останнім часом велика увага приділяється інфекційному мононуклеозу як хворобі імунної системи. Вірус не руйнує інфіковані клітини, а стимулює їх розмноження, може довго персистувати в лімфоцитах. Фіксація збудника на поверхні інфікованих клітин спричиняє активізацію факторів захисту організму. До них належать циркулюючі антитіла проти поверхневого антигена вірусу Епштейна-Барра, цитотоксичні лімфоцити, природні кілери, які здатні розпізнавати інфіковані клітини. Під час інтенсивного руйнування інфікованих клітин у лімфо- і кровоплин потрапляє значна кількість антигенів вірусу, які спричиняють загальну алергічну реакцію. Для інфекційного мононуклеозу характерна також активізація лімфоцитів, які пригнічують розмноження інфікованих клітин. 

  Гістологічно виявляють генералізовану гіперплазію лімфатичної і ретикулярної тканини усіх органів і систем, а також інфільтрацію мононуклеарного характеру, іноді неглибокий вогнищевий некроз у печінці, селезінці, нирках, центральній нервовій системі. 

  Клініка 

  Інкубаційний період при інфекційному мононуклеозі коливається в межах 6-18 днів (до 30-40 днів). Іноді хвороба починається з продромального періоду тривалістю 2-3 дні, під час якого з`являються втома, млявість, зниження апетиту, біль у м`язах, сухий кашель. 

  У типових випадках початок хвороби гострий, температура тіла підвищується до 38-39ºС. Хворі скаржаться на головний біль, нежить, біль у горлі під час ковтання, пітливість. 

  Уже у перші 3-5 днів з`являються характерні клінічні ознаки хвороби: гарячка, ангіна, збільшення лімфатиних вузлів, утруднення носового дихання, збільшення печінки і селезінки. 

  Звертає на себе увагу характерний вигляд хворого на інфекційний мононуклеоз – набряклі повіки і надбрівні дуги, закладеність носа, напіввідкритий рот, сухість і почервоніння губ, злегка закинута назад голова, хрипле дихання, помітне збільшення лімфатичних вузлів. Гарячка при інтенсивному мононуклеозі може бути постійною, ремітуючого або неправильного типу, іноді – хвилеподібною. Тривалість гарячкового періоду – від 4-5 днів до 2-4 тижнів і більше. 

  Лімфаденопатія – найбільш сталий симптом хвороби. У першу чергу збільшуються шийні лімфатичні вузли, вони еластичні, помірно болючі на дотик, не спаяні між собою, рухомі, шкіра над ними не змінена. Можливий набряк підшкірної клітковини, що поширюється на підщелепну ділянку, шию, іноді аж до ключиць. Одночасно виявляють збільшення пахвових і пахвинних лімфатичних вузлів. Рідше спостерігається збільшення бронхолегеневих, середостінних і брижових лімфатичних вузлів. 

  Внаслідок ураження глоткового мигдалика з`являється закладеність носа, утруднення носового дихання, змінюється голос. Виділення з носа в гострому періоді хвороби не спостерігається, бо розвивається задній риніт - уражається слизова оболонка нижньої носової раковини, входу в носову частину глотки. 

  Одночасно з аденопатією з`являються симптоми гострого тонзиліту. Ангіна може бути катаральною, фолікулярною, лакунарною, виразково-некротичною, іноді з утворенням перламутрово-білого або кремового за кольором нальоту, а в ряді випадків – фібринозних плівок, які нагадують дифтерійні. Нальоти можуть поширюватись за межі мигдаликів, що супроводжується посиленням гарячки або її відновленням після попереднього зниження температури тіла. Описані випадки інфекційного мононуклеозу без ознак ангіни. 

  Збільшення печінки і селезінки – один з постійних симптомів інфекційного мононуклеозу. У більшості хворих збільшення селезінки виявляють уже з перших днів хвороби, вона порівняно м`якої консистенції, досягає максимального розміру на 4-10 день хвороби. Нормалізація її розмірів відбувається не раніше 2-3 тижня хвороби, після нормалізації розмірів печінки. Печінка максимально збільшується також на 4-10 день хвороби. У деяких випадках збільшення печінки може супроводжуватися незначним порушенням її функції, помірною жовтяницею. 

  У 5-25% хворих на інфекційний мононуклеоз з`являється висип, який може бути плямистим, плямисто-папульозним, уртикарним, геморагічним. Терміни появи висипу різні, утримується він протягом 1-3 днів і без сліду зникає. 

  Зміни в крові хворих на інфекційний мононуклеоз є характерними. Лейкопенія, яка може виявлятись у перші 2 дні хвороби, змінюється лейкоцитозом. Значно збільшується кількість лімфоцитів, моноцитів, ШОЕ. Найбільш характерною особливістю є наявність атипових мононуклеарів, які з`являються на 2-3 день хвороби і спостерігаються у крові протягом 3-4 тижнів, іноді до 2 місяців і більше. 

  Єдиної класифікації клінічних форм інфекційного мононуклеозу немає. Виділяють типові і атипові форми. До атипових форм відносять випадки захворювання, коли виявляються лише деякі типові симптоми або найбільш значні ознаки, які не є типовими – екзантема, жовтяниця, симптоми ураженої нервової системи. Спостерігається стертий, безсимптомний перебіг хвороби. 

  У 10-15% випадків можливий рецидив хвороби, легший за перебігом, з менш тривалою гарячкою. Значно рідше спостерігається затяжний перебіг хвороби – більш як 3 місяці. 

  Ускладнення розвиваються рідко. Можливе виникнення отиту, паратонзиліту, пневмонії, що пов`язане з приєднанням бактеріальної флори. В окремих випадках може спостерігатись розрив селезінки, гостра гемолітична анемія, менінгоенцефаліт, неврит, полірадикулоневрит. 

  Прогноз 

  Хвороба, як правило, закінчується повним видужанням. Летальний кінець спостерігається дуже рідко. 

  Діагноз 

  Опорними симптомами клінічної діагностики інфекційного мононуклеозу є гарячка, гострий тонзиліт, поліаденіт, гепатоспленомегалія, лімфоцитоз, моноцитоз і наявність у крові атипових мононуклеарів. У сумнівних випадках застосовують серологічні дослідження, якими є різні модифікації гетерогемаглютинації. 

  Лікування 

  Специфічна терапія інфекційного мононуклеозу не опрацьована, тому в практиці проводиться симптоматичне, десенсибілізуюче, загально зміцнювальне лікування. Антибіотики застосовуються лише у випадках, коли гарячка триває довше 6-7 днів, прояви ангіни різко виражені і супроводжуються значним збільшенням тонзилярних лімфатичних вузлів. 

  Для лікування хворих на важкі форми застосовують глікокортикостероїди, підставою для призначення яких є і морфологічний субстрат хвороби (гіперплазія лімфоїдної тканини). Проводиться дезинтоксикація. В усіх випадках потрібне полоскання горла розчинами риванолу, йодинолу, фурациліну та іншими антисептичними засобами. 

  Профілактика 

  Специфічна профілактика інфекційного мононуклеозу не розроблена. Хворих госпіталізують за клінічними показами. Карантин не встановлюється. Дезинфікаційних заходів у вогнищі інфекції не проводять. 

 

 ВІТРЯНА ВІСПА ( VARICELLA )

Вітряна віспа (вітрянка)-гостра інфекційна хвороба людини з групи інфекцій дихальних шляхів, яка перебігає з помірною інтоксикацією і папуло-везикульозною висипкою. Збудник - вірус вітряної віспи - зостер. 

 

Епідеміологія. Джерелом інфекції є людина, хвора на вітряну віспу (рідше - оперізуючий герпес), в останні і-2 дні інкубаційного періоду і до 5-го дня після появи останнього елемента висипки. Інфекція поширюється повітряно-крапельним шляхом. Сприйнятливість висока, хворіють в основному діти, навіть в 1-й місяць життя. 

 

Клініка. Інкубаційний період триває 11 -17 днів, рідко до 23 днів. Хвороба частіше починається гостро з висипки і підвищення температури тіла. Гарячка триває 2-5 днів, при рясній і тривалій висипці - до 8-10 днів, може бути хвилеподібною. У дорослих висипці часто передують продромальні явища - головний біль, зникнення апетиту, млявість, нудота, блювання, біль у попереку, животі. Цей період не перевищує 3 днів. 

 

Висипка з'являється протягом тижня у вигляді 3- 5 спалахів: спочатку на животі, грудях, плечах, стегнах, а потім без певної закономірності поширюється по всьому тілі, в тому числі на волосисту частину голови. її майже не буває на долонях і підошвах. Густота висипки коливається від поодиноких елементів до рясної. 

 

Елементи висипки проходять ряд стадій розвитку: спочатку з'являються розеоли або розеоло-папули червоного кольору з чіткими контурами, через декілька годин вони перетворюються в папули, а потім у везикули з прозорим вмістом, який мутніє, підсихає і утворює жовтуваті або коричневі кірочки. Везикула однокамерна, оточена червоним віночком, розташована на неінфільтрованій шкірі. Через 6-8 днів кірочки відпадають, не залишаючи сліду. Висипка супроводжується свербінням. Везикули можуть нагноюватись, перетворюючись в пустули. 

 

Враховуючи те, що висипка з'являється нерівномірно, на одному і тому самому місці можна спостерігати різні стадії розвитку елементів (поліморфізм). Висипка зникає через 15-20 днів. 

 

У третини хворих перед появою висипки на шкірі або одночасно з нею з'являється енантема на слизових оболонках м'якого і твердого піднебіння, задньої стінки глотки, гортані. Виникає пляма, згодом вона перетворюється в пухирець, який розкривається з утворенням ерозії, покритої світло-жовтим нальотом, що нагадує афту. При значних ураженнях слизових оболонок спостерігаються слинотеча, стоматит, утруднене жування і ковтання, ларингіт з явищами стенозу. Висипка на слизовій носа може супроводжуватись носовими кровотечами. 

 

Нерідко виявляють лімфаденіт (шийний, пахвинний, пахвовий) і ураження внутрішніх органів. 

 

У хворих з важкими супутніми захворюваннями та ослаблених можуть розвиватись бульозна, геморагічна і гангренозна форми вітрянки з утворенням виразок, що погано загоюються, або некротичних ділянок шкіри. 

 

При активізації вторинної мікробної флори можуть виникати ускладнення: лімфаденіт, бешиха, абсцес, флегмона. Трапляється вітрянковий менінгоенцефаліт. 

 

Діагностика ґрунтується на наявності типових елементів висипки переважно на голові та животі, що перебувають на різних стадіях розвитку. Із специфічних методів застосовують фарбування вмісту пухирців або пустул за Романовським (знаходять багатоядерні гігантські епітеліальні клітини) або сріблення і виявлення вірусу (тілець Арагана) Імунофлюоресцентним методом. Починаючи з 5-6-го дня хвороби можна використовувати РЗК зі специфічним антигеном. Однак специфічна діагностика ще складна і малодоступна. 

 

З гематологічних показників необхідно враховувати лейкопенію, зсув лейкоцитарної формули вліво. При важкому перебігу можливий лейкоцитоз. 

 

Диференціальний діагноз. Везикульозна висипка спостерігається при герпетичній інфекції, оперізуючому герпесі, везикульозному гамазорикетсіозі, хворобах групи віспи. Всі вони супроводжуються гарячкою та інтоксикацією. 

 

Герпетична інфекція виникає переважно при ослабленні організму внаслідок різних хвороб і є свідченням імунодефіцитного стану. Вона найчастіше локалізується навколо рота, на губах, крилах носа, рідше поширюється на інші ділянки. Супроводжується свербінням і печією. При огляді виявляють щільну групу пухирців. 

 

При оперізуючому герпесі процес, як правило, однобічний. Герпетичні пухирці з'являються вздовж нервових стовбурів і сплетінь та супроводжуються сильним болем. 

 

З хвороб групи віспи натуральна віспа вже не зустрічається, віспа мавп реєструється зрідка в країнах Африки і лише паравакцина залишається поширеною (спорадичною) інфекцією. У діагностиці останньої цінними є такі дані: свідчення про контакт з тваринами, задовільний стан хворого, наявність щільних і неболючих вузликів і везикул на кистях. 

 

У хворих на везикульозний гамазорикетсіоз подібна крупна висипка з'являється на 2-8-й день від початку захворювання, спостерігається первинний афект (некроз зі струпом, еритематозний вінчик, реґіонарний лімфаденіт) на місці укусу кліща. Епідеміологічні дані підтверджують природну осередковість інфекції. 

 

Лікування . Госпіталізацію хворих на вітряну віспу проводять з урахуванням епідеміологічних (несприятливі побутові умови, проживання в гуртожитку, наявність у сім'ї тих, хто не хворів, ослаблених дітей) і клінічних (важкий перебіг, ускладнення) показань. В усіх інших випадках хворого ізолюють вдома на час захворювання (до клінічного одужання, але не менш ніж на 5 днів після появи останнього елемента висипки). 

 

У гострий період хвороби (період висипання) хворим рекомендують ліжковий режим терміном на 1 тиж. Везикули на шкірі змащують 5-10 % розчином перманганату калію або 0,04 % розчином граміцидину ; очі промивають 2 % розчином борної кислоти, закапують 15-20 % розчином сульфацилу натрію, зів полощуть розчином фурациліну 1 : 5000. У випадку важкого перебігу вводять 3-6 мл імуноглобуліну, реаферон. Застосовують полівітаміни, десенсибілізуючі та симптоматичні засоби. 

 

При наявності рясної пустульозної висипки призначають антибіотики - бензилпеніцилін, стрептоміцин, тетрациклін тощо. 

 

Профілактика та заходи в осередку. Щоб запобігти зараженню, важливо не допускати спілкування з хворим на вітряну віспу або оперізуючий герпес. 

 

Приміщення, в якому перебуває хворий, старанно провітрюють, щодня проводять вологе прибирання. Інші методи дезінфекції не потрібні. Дітей дошкільного віку з оточення хворого не допускають у дитячі заклади з 11-го по 21-й день з моменту контакту. Ослабленим дітям вводять імуноглобулін. Ізоляція хворого припиняється не раніше 5 днів після останнього підсипання. Після хвороби медичне спостереження і обмежувальні заходи не проводять. 

 

------------------------------

Діагностика терапія і профілактика інфекційних хвороб в умовах поліклініки / За ред. М.А. Андрейчина. - 2-ге вид., переробл. і доповн. - Л.: вид-во "Медична газета України", 1996. - 352 с.

 

ІНШІ ГОСТРІ РЕСПІРАТОРНІ ВІРУСНІ ІНФЕКЦІЇ

 

ГРВІ - це гострі вірусні хвороби з групи інфекцій дихальних шляхів, які супроводжуються помірною загальною інтоксикацією і ураженням дихальних шляхів, кон'юнктив та лімфатичних вузлів. їх спричинюють різні серовари аденовірусів (містять ДНК), РНК-вірусів із групи параміксовірусів, пневмовірусів, риновірусів. 

 

До ГРВІ належать: парагрип ( paragrippe ), аденовірусна інфекція ( adenovirosis ), респіраторно-синцитіаль-на інфекція ( infectio respiratoria syncytialis ), риновірус-на інфекція ( rhinovirosis ) тощо. 

 

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворі з вираженими або стертими формами хвороби, рідше - здорові вірусоносії. Зараження відбувається за допомогою повітряно-крапельного механізму передачі. Інфікування частіше настає під час розмови, кашлю, чхання. Аденовіруси, крім цього, можуть розмножуватися в епітелії тонкої кишки і виділятися з фекаліями (у пізніші терміни хвороби). Описані спалахи аденовірусних кон'юнктивітів після купання в басейнах. Віруси мають високу стійкість у зовнішньому середовищі. Рівень захворюваності підвищується в осінньо-зимовий період і ранньої весни, в сиру і холодну погоду. Захворюваність здебільшого спорадична, але можуть виникати епідемічні спалахи. Частіше хворіють діти. Після перенесеної хвороби залишається типоспецифічний імунітет. Повторні захворювання зумовлені, як правило, іншими серотипами. 

 

Клініка. 

 

Парагрип . Інкубаційний період триває 2- 7 днів. Хвороба розвивається поступово або гостро. До найчастіших симптомів належать нежить, грубий сухий кашель з «гавкаючим» відтінком, біль у горлі, осиплість. 

 

Головний біль, слабкість, розбитість, ломота спостерігаються не у всіх хворих і виражені помірно. Тяжкого токсикозу, як при грипі, немає. Температура тіла частіше субфебрильна. 

 

При парагрипі можуть ушкоджуватися всі дихальні шляхи, але найчастіше - гортань і бронхи. Набухання слизової оболонки носа супроводжується затрудненим диханням і серозними виділеннями, які стають густими, слизисто-гнійними при бактеріальному ускладненні. Помірна гіперемія слизової порожнини рота та зіву відрізняється від різкої гіперемії при грипі. У 50 % хворих виникає двосторонній кон'юнктивіт. 

 

Парагрип триває довше, ніж грип. Стан хворого погіршується при розвитку вірусно-бактеріальної пневмонії. У дітей може виникнути парагрипозний (несправжній) круп. Останній характеризується приступами сухого кашлю, які переходять у шумне стенотичне дихання з втягненням міжреберних проміжків і ціанозом. Можуть розвиватись бронхіоліт і пневмонія. 

 

Аденовірусна інфекція. Інкубаційний період коливається від 4 до 14 днів (найчастіше він складає 5-7 днів). Хвороба починається гостро, з ознобу, болю в голові та в м'язах, гарячки, зниження апетиту. Однак явища токсикозу виражені незначно. Температура тіла, як правило, субфебрильна. Гарячка триває 1-2 тиж, нерідко вона буває двохвильовою. Переважають яскраві катаральні зміни носоглотки з ексудацією. Виражений нежить. На піднебінних мигдаликах можуть з'явитись плівки. Катар дихальних шляхів поєднується з кон'юнктивітом (спочатку однобічний, пізніше - двобічний). У разі розвитку вірусемії (у дітей молодшого віку) хвороба супроводжується збільшенням печінки, селезінки, лімфаденопатією, появою нових вогнищ запалення. 

 

Аденовірусна інфекція може перебігати як гостре респіраторне захворювання, кон'юнктивіт, фарингіт або фарингокон'юнктивальна гарячка, пневмонія, дуже рідко виникає мезаденіт. 

 

При гострому респіраторному захворюванні аденовірусної природи, на відміну від грипу, температурна реакція не супроводжується значним порушенням загального стану, головний біль менш інтенсивний. Можливий біль у животі, пронос. Нездужання та інші загальні симптоми зникають одночасно з гарячкою, але катаральні явища можуть тривати довше. 

 

Гострий кон'юнктивіт характеризується ін'єкцією су-дин склер, гіперемією, набряком й зернистістю кон'юнктив. Розрізняють катаральну, фолікулярну і плівчасту форми кон'юнктивіту. Може приєднатися гострий кератит, який перебігає сприятливо, без стійкого помутніння рогівки і рецидивів. 

 

Фарингіт і фарингокон'юнктивальна гарячка супроводжуються погіршанням загального стану організму і запальними змінами слизових оболонок глотки і повік, збільшенням шийних лімфатичних вузлів. 

 

Важкий перебіг має аденовірусна пневмонія. Вона виникає на фоні катару верхніх дихальних шляхів, супроводжується підвищенням температури тіла до 39- 40°С, задишкою, ціанозом, кашлем. При клінічному і рентгенологічному дослідженнях виявляють дрібні і зливні вогнища запалення. Пневмонія частіше зумовлена приєднанням пневмококової або стафілококової інфекції, в останньому випадку вона може супроводжуватись абсцедуванням легень. 

 

Аденовірусний мезаденіт найчастіше перебігає на фоні інших клінічних синдромів (наприклад, фарингокон'юнктивальної гарячки). Для цього характерний приступ болю в нижній половині живота праворуч, що супроводжується диспепсичними явищами. Можуть визначатись симптоми подразнення очеревини. 

 

Серед ускладнень слід назвати синуїти, отити, менінгіти, енцефаліти, міокардити. 

 

Респіраторно-синцитіальна інфекція . Інкубаційний період - 3-7 днів. У старших дітей і особливо у дорослих хвороба проявляється через чхання, затруднення носового дихання, риніт із значними серозними, слизистими або гнійними виділеннями, кашель, помірну гіперемію і набухання слизової оболонки зіва. Температура тіла нормальна або субфебрильна. 

 

У немовлят можуть приєднатися бронхіт з астматичним компонентом і бронхіоліт. Важкість захворювання при цьому зумовлена головним чином розвитком дихальної недостатності, явища інтоксикації помірні. 

 

Риновірусна інфекція. Інкубаційний період складає 1-6 днів. Хвороба розпочинається з закладення носа, чхання, слизистих і водянистих виділень, кількість яких збільшується. У багатьох хворих дере в горлі, відзначаються підкашлювання, кон'юнктивіт із сльозотечею, притуплюються нюх і смак. Проте загальна інтоксикація виражена слабо або відсутня, температура тіла нормальна або субфебрильна. 

 

Лице бліде. Ніс розпухає, рот напіввідкритий. На губах нерідко висипає герпес. Слизова носа гіперемійована, набрякла. Іноді дещо збільшені підщелепні та верхні шийні лімфатичні вузли. Кров без змін або виявляється незначний лейкоцитоз. Хвороба триває не довше ніж 2 тиж. Ускладнення виникають рідко, можливі пневмонії. 

 

Діагностика гострих респіраторних вірусних інфекцій базується на відповідних клінічних даних, а також результатах вірусологічного та серологічного досліджень. 

 

Аденовіруси і віруси респіраторно-синцитіальної інфекції добре розмножуються на перещеплюваних культурах тканин Неіа, Нер-2, первинних культурах клітин нирок людського ембріона. Для культивування парагри-позних вірусів використовують первинні культури нирок мавп макакус-резус і нирок людських ембріонів. Культивування риновірусів відбувається в культурах клітин людського походження: нирок ембріонів, легень, культури диплоїдних фібробластів. 

 

Експрес-методи і серологічну діагностику ГРВІ іншої етіології див. у розділі «Грип». 

 

Диференціальний діагноз. ГРВІ, на відміну від грипу, характеризуються спорадичною захворюваністю і невеликими спалахами. 

 

Найважливіші клінічні відмінності основних ГРВІ наведені в табл. 2. 

 

Кашлюк , на відміну від ГРВІ, характеризується типовими приступами спастичного кашлю з репризами, утрудненим вдохом, приступ кашлю закінчується виділенням в'язкого скловидного харкотиння; можлива зупинка дихання, часто утворюються виразки на вуздечці язика. 

 

Аденовірусну інфекцію, крім цього, необхідно диференціювати з інфекційним мононуклеозом, вірусним гепатитом А, дифтерією ока. 

 

При інфекційному мононуклеозі з перших днів захворювання також спостерігаються загальна інтоксикація, гарячка, генералізована лімфаденопатія і гепатоспленомегалія, тонзиліт, різноманітні висипки. Однак дослідження крові виявляє лімфоцитоз, атипові мононуклеари, а також позитивні серологічні реакції Пауля - Буннеля, Ловрика - Лі - Давидсона. 

 

Вірусний гепатит А може розпочинатися з підвищення температури тіла, ломоти, розбитості, головного болю. Проте чітко виступають диспепсичні явища, збільшується печінка. Забарвлення склер і шкіри у жовтий колір, потемніння сечі свідчать про гепатит. Необхідно врахувати епідеміологічну ситуацію (спілкування з хворим), біохімічні показники функціонального стану печінки (висока активність амінотрансфераз), наявність у сироватці крові анти- HVA IgM . 

 

Плівчасті кон'юнктивіти необхідно диференціювати з дифтерієюока. Для неї характерний різкий набряк повік, серозно-гнійні виділення, але відсутні реґіонарний лімфаденіт і респіраторні симптоми. Діагноз дифтерії підтверджує виділення збудника. У випадку розвитку аденовірусного мезаденіту треба виключити гострий апендицит.

 

Значні труднощі складає диференціальний діагноз ГРВІ з мікоплазменним та бактерійним запаленням верхніх дихальних шляхів. Слід врахувати, що мікоплазменна інфекція частіше спостерігається в колективах, які щойно сформувались (новобранці, учні інтернатів тощо), хвороба має поступовий початок і триваліший перебіг (понад 1-2 тиж), максимальна вираженість токсикозу спостерігається на 4-й день і пізніше. 

 

Бактерійні катари верхніх дихальних шляхів зумовлюються стрептококами, стафілококами, рідше пневмококами. При стрептококозі переважає картина фарингіту, слизова оболонка яскраво-червона, в крові помірний лейкоцитоз, швидкий лікувальний ефект дає пеніцилінотерапія. 

 

Лікування. Хворі лікуються вдома. Госпіталізують лише хворих з важким і ускладненим перебігом Інфекції, а також за епідеміологічними показаннями. 

 

При легких неускладнених формах хвороби лікування симптоматичне (див. розділ «Грип»). 

 

Етіотропним засобом при аденовірусній інфекції є 0,05 % розчин дезоксирибонуклеази по 1-2 краплі в носові ходи і 0,2 % розчин в кон'юнктивальну складку. З цією ж метою застосовують свіжий 0,25 % водний розчин оксоліну по 2 краплі 5-6 разів на день. При наявності кон'юнктивіту призначають внутрішньом'язово і місцево донорський імуноглобулін або поліглобулін по 1-2 краплі через кожні 2 год. 

 

При появі ознак стенозу гортані призначають теплі ножні ванни, парові інгаляції, кортикостероїдні препарати і хворого негайно госпіталізують. В останній час при лікуванні парагрипу, ускладненого крупом, з успіхом застосовують 2-амінокапронову кислоту. 

 

При респіраторно-синцитіальній інфекції лікувальний ефект дає застосування протигрипозного імуноглобуліну по 3-6 мл внутрішньом'язово протягом 2-3 днів. Патогенетична терапія спрямована на зняття спазму дихальних м'язів введенням ефедрину, еуфіліну, димедролу. 

 

При риновірусній інфекції позитивний результат спостерігається від 0,25-0,5 % оксолінової мазі, судинозвужуючих і протизапальних препаратів (ефедрин, санорин, галазолін), лейкоцитарного інтерферону по 3-5 крапель кожні 2-3 год в носові ходи. Показані гарячі ножні ванни (40-45°С), гірчичники, лужні інгаляції. 

 

Профілактика та заходи в осередку див. «Грип». При спалахах аденовірусної інфекції в дитячих колективах застосовують роз'єднання дітей на 10 днів після ізоляції останнього хворого.

 

 

ГРИП ( GRIPPE , INFLUENZA )

 

Грип - гостра інфекційна хвороба з періодичним епідемічним поширенням, яка спричиняється кількома серологічними типами РНК-вірусів (А, В і С) із групи міксовірусів і характеризується ураженням дихальних шляхів з вираженими інтоксикацією та гарячкою. Захворювання найчастіше зумовлюють віруси типу А, які залежно від антигенної будови білків гемаглютиніну (Н) і нейрамінідази ( N ) ділять на серовари A ( H 0 N 1), A ( H 1 N 1), A ( H 2 N 2), A ( H 3 N 2). Останнім часом циркулюють переважно віруси A ( H 1 N 1) і A ( H 3 N 2). 

 

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хвора людина. Особливу епідеміологічну небезпеку становлять особи з легким перебігом хвороби, бо вони частіше продовжують активний спосіб життя і розносять вірус грипу. Додатковим джерелом, вірогідно, можуть бути домашні тварини і птахи. 

 

Хворий на грип заразний для оточуючих з перших годин хвороби. Максимальна заразливість припадає на перші 2-3 дні захворювання. Контагіозність реконвалесцентів невелика або відсутня. В окремих випадках (наприклад, при ускладненні грипу запаленням легень) виділення вірусу продовжується до 10-14-го дня хвороби. 

 

Механізм передачі- повітряно-крапельний. З крапельками слизу під час кашлю і чхання збудник викидається на відстань до 3- 3,5 м. Зараження можливе також через предмети домашнього вжитку (рушник, посуд, дверні ручки тощо). Грип має схильність до швидкого поширення з розвитком епідемії і пандемії. В міжепідемічний період зустрічаються спорадичні захворювання. 

 

Сприйнятливість до грипу загальна, за винятком дітей віком до 6 міс, які мають імунітет від матері. Постійно циркулюючи серед населення, вірус зумовлює підвищення захворюваності взимку. Цьому сприяють застуда, гіповітаміноз, скупчення людей у приміщеннях. 

 

Епідемії грипу, викликані вірусом типу А, виникають через кожні 1-2 роки, типу В - 3-4 роки. 

 

Масовість захворювань на грип пояснюється легким шляхом передачі інфекції, коротким інкубаційним періодом, мінливістю антигенної структури збудника, нетривалим типоспецифічним імунітетом (упродовж 1-3 років після перенесеного захворювання). 

 

Клініка. Інкубаційний період коливається від кількох годин до 1-2 днів. Хвороба розпочинається раптово: з'являється озноб, температура тіла підвищується до 37,5-38 °С, нерідко до 39-40 °С. Період провісників (у вигляді субфебрилітету, болю у м'язах) спостерігається у 10 % випадків. 

 

Розрізняють типову і атипові форми хвороби. До останніх належать афебрильний, акатаральний, блискавичний види грипу. Для типової клінічної картини характерне поєднання двох провідних синдромів - загальної інтоксикації і катаральних явищ верхніх дихальних шляхів. На зміну ознобу швидко приходять відчуття жару, загальна слабкість, головний біль, який локалізується переважно в ділянці лоба і скронь, в очних яблуках, м'язах, світлобоязнь, розбитість, пітливість, порушення сну, шум у вухах. У важких випадках приєднуються нудота, блювання, порушення свідомості, корчі. 

 

Температурна реакція у більшості осіб відповідає важкості хвороби. При незначному порушенні загального стану підвищення темератури до 38 °С розцінюється як легкий перебіг грипу. Підвищення температури до 39 °С і виражене порушення самопочуття відповідають середній важкості хвороби. Вищу гарячкову реакцію, різке порушення загального стану розцінюють як важкий перебіг. Гарячка триває 3-5 днів. 

 

Увагу привертають гіперемія обличчя, кон'юнктив, помірний ціаноз губ, блиск очей. На губах і ніздрях часто з'являється герпетична висипка. Шкіра на дотик гаряча, волога. Початкова тахікардія змінюється брадикардією. При аускультації серця вислуховують ослаблення І тону, а іноді функціональний систолічний шум на верхівці. Спостерігається дифузне запалення дихальних шляхів (риніт, трахеїт, ларингіт). Слизова оболонка носоглотки, м'якого і твердого піднебіння гіперемійована, набрякла; при грипі, що його спричинив вірус типу В, виникає зерниста енантема (симптом Морозкіна). Хворі відмічають закладання носа, відчуття дряпання і сухість у носоглотці, чхають, але нежить приєднується лише на 2-3-ю добу. Виділення з носа серозні або серозно-слизові, невеликі. 

 

Для грипу характерні приступи трахеїту, які клінічно проявляються відчуттям подразнення в горлі або болем за грудиною і вздовж трахеї, надсадним сухим кашлем. При цьому обличчя стає багряним, очі наливаються кров'ю і сльозяться. Тимчасове поліпшення наступає лише після відходження невеликої кількості слизового харкотиння. 

 

З 3-4-го дня кашель вологий і рідкий. В легенях жорстке або ослаблене дихання, сухі хрипи. 

 

Язик вкритий білуватим нальотом. Живіт м'який, не болючий. Печінка і селезінка не збільшені. Хворі дратівливі, скаржаться на безсоння. 

 

Якщо у перебігу хвороби не виникає ускладнень, то через 2-3 дні хворий починає одужувати: температура тіла знижується, кашель стає м'якшим, зникають головний біль та міалгії. Загальна слабкість і розбитість можуть зберігатися ще декілька днів і довше. Катаральний синдром зникає пізніше. 

 

Гіпертоксичний грип перебігає як важка нейроінфекція або нейроінтоксикація і супроводжується гіпертермією, світлобоязню, сильним головним болем, вираженими адинамією і слабкістю, блюванням, менінгеальними симптомами. 

 

Найчастішим ускладненням грипу є пневмонії, в основі яких лежить геморагічне запалення з набряком. Вони, як правило, змішаної, вірусно-бактеріальної етіології. Різко наростають явища токсикозу. Виникають надсадний, болючий кашель, сильна задишка, поверхневе дихання. Під час кашлю виділяється рожеве пінисте харкотиння, часто з домішками крові. Вогнища запалення легеневої тканини частіше не зливаються, а тому дані фізикального обстеження виражені слабо: незначне притуплення перкуторного звуку, помірна кількість вологих хрипів, частіше при покашлюванні або при боковому положенні тіла. 

 

Серед інших ускладнень зі сторони органів дихання (після 7-го дня хвороби) слід назвати бронхіт, якщо його прояви зберігаються після зникнення основної симптоматики грипу. У дітей на 1-му році життя може розвинутися бронхіоліт, який перебігає з задишкою, ціанозом і множинними вологими хрипами. 

 

Другу групу ускладнень становлять бактерійні гайморит, фронтит, етмоїдит, отит, євстахіїт, тонзиліт. Рідше зустрічаються інфекційно-токсичний міокардит, тромбофлебіт, пієліт, енцефаліт або менінгоенцефаліт. У зв'язку з грипом у хворого можуть загострюватися такі хронічні захворювання, як туберкульоз, ревматизм, гломерулонефрит, гепатохолецистит. 

 

Діагностика грипу базується на таких клінічних даних: гострий початок, максимальні прояви хвороби в перші години від початку захворювання; 2 провідних синдроми- токсикоз і катаральні явища верхніх дихальних шляхів, причому першим виникає токсикоз і він інтенсивніший; приступи трахеїту; симптом Морозкіна; короткочасна гарячка - 3-5 днів; часта і довготривала післягрипозна астенія. Важливе значення має посилання на зв'язок з епідемією. 

 

У крові хворих в гострий період відзначається лейкопенія з відносним лімфоцитозом, нормальна або помірно збільшена ШОЕ, у випадку ускладнень - лейкоцитоз, підвищення ШОЕ. 

 

Уточнити діагноз допомагають вірусологічні та серологічні методи. Для виділення вірусу матеріал від хворого необхідно брати в ранні терміни хвороби і доставляти у вірусологічну лабораторію в охолодженому стані (у термосі, заповненому льодом, або портативному холодильнику з мінусовою температурою). Досліджують змиви з носа і глотки, кон'юнктиви, харкотиння, кров, у випадку смерті хворого - легеневу тканину та слизову оболонку бронхів і трахеї. Змиви беруть стерильним тампоном, змоченим в ізотонічному розчині натрію хлориду, сольовому розчині Хенкса або середовищі 199. Метод виділення збудника трудомісткий, значення його зростає на початку епідемії грипу. 

 

Збудник грипу в лабораторії культивують на 10- 11-денних курячих зародках шляхом зараження їх в амніотичну порожнину, рідше - на тканинних культурах нирок мавп або людських ембріонів. Виділений вірус ідентифікується в РГГА з набором типових сироваток. Збудника вдається виділити від хворого, починаючи з кінця інкубаційного періоду і до 5-6-го дня хвороби. 

 

Для експрес-діагностики грипу найчастіше використовують метод імунофлюоресценції. Для цього мазки з носоглотки обробляють протигрипозною сироваткою, міченою флюоресцеїн-ізотіоціанатом. За допомогою люмінесцентного мікроскопа в препараті знаходять яскраве зелене свічення утвореного специфічного комплекса анти-ген-антитіло. Під час епідемії можна підтвердити наявність грипу у 50-70 % хворих. 

 

Проби крові для серологічного дослідження, яке менш чутливе, беруть в гострий період хвороби (в 1-2-й день) і через 1-2 тиж сухим стерильним шприцом в кількості 5 мл. Найчастіше користуються PITA , P 3 K , реакцією радіального гемолізу (РРГ). Діагностичним є наростання титру антитіл в 4 рази і більше. 

 

Диференціальний діагноз грипу під час епідемії не становить труднощів. Набагато важче встановити діагноз у позаепідемічний період. 

 

Температура тіла при ангіні також досягає високих цифр, але на відміну від грипу гарячкова реакція не супроводжується вираженими явищами інтоксикації. На перший план виступають місцеві симптоми: біль у горлі при ковтанні, гіперплазія і гіперемія піднебінних мигдаликів, наявність патологічного секрету в лакунах або гнійних фолікулів, збільшення підщелепних лімфатичних вузлів. При дослідженні периферичної крові виявляють нейтрофільний лейкоцитоз і збільшену ШОЕ. 

 

Для черевного тифу, як і для грипу, характерними є симптоми загальної інтоксикації, гарячка, кашель. Але для нього характерні також поступовий початок із ступінчатим підвищенням температури тіла, наростання загальної слабкості, головного болю, часткове затьмарення свідомості, блідість шкірних покривів. Катаральні зміни верхніх дихальних шляхів черевному тифу не властиві, проте часто розвивається бронхіт. Разом з тим виявляють значні зміни органів травлення. Язик вкритий сірувато-білим нальотом, з відбитками зубів; його краї та кінчик вільні від нальоту, яскравого червоного кольору. Живіт помірно здутий, позитивний симптом Падалки. Збільшуються печінка і селезінка. 

 

Важливою ознакою черевного тифу є розеольозна або розеольозно-папульозна висипка, що з'являється на 8- 10-й день хвороби. До цього часу перебіг грипу закінчується і висипки не спостерігається. 

 

У діагностиці велике значення має виявлення сальмонел тифу з перших днів хвороби у крові, пізніше - в калі та сечі, а також серологічні реакції. 

 

У початковий період грип необхідно диференціювати з висипним тифом. Але при останньому головний біль з перших днів інтенсивний, з'являються безсоння, запаморочення, загострюються зір, нюх, слух і смак, виникають марення і збудження. Набряклість і гіперемія обличчя при висипному тифі не супроводжуються катаральними явищами верхніх дихальних шляхів. З 3-го дня хвороби з'являються ознаки Зорохович - Кіарі, Розенберга, Говорова - Годельє. Важливо відзначити раннє збільшення селезінки і печінки, появу рясної розеольозно-петехіальної висипки. 

 

Для картини крові характерним є помірний лейкоцитоз з нейтрофільною реакцією і паличкоядерним зсувом. Для підтвердження висипного тифу використовують РЗК, РА і РНГА з рикетсіями Провацека. 

 

При орнітозі також уражені верхні дихальні шляхи, спостерігається гарячка, але інтоксикація організму помірна, збільшені селезінка і печінка, епідеміологічний анамнез засвідчує контакт з птахами, позитивні шкірна проба і РЗК з орнітозним антигеном. 

 

Про кір, що, як правило, починається з катаральних явищ і гарячки, свідчать факт спілкування з хворим і ранній патогномонічний симптом - плями Бєльського - Філатова - Копліка. На 3-5-й день приєднується плямисто-папульозна висипка на обличчі і шиї, яка поширюється на тулуб і кінцівки. 

 

При гарячці паппатачі на відміну від грипу, спостерігається зв'язок з москітами, слабовиражений катаральний синдром, різкий біль у литкових м'язах, патогномонічні симптоми Піка і Таусіга. 

 

Ентеровірусна інфекція нерідко супроводжується ураженням верхніх дихальних шляхів. Однак епідемічна хвиля виникає переважно влітку або восени, число захворювань збільшується повільно. Поряд з клінічною формою, що нагадує грип, виявляють серозний менінгіт, герпангіну, плевродинію, міокардит, екзантему, діарею. 

 

Висока гарячка, виражена загальна інтоксикація спостерігаються також при дизентерії, сальмонельозі, рота-вірусному гастроентериті, харчових токсикоінфекціях. Діагностичне значення мають відповідний епідеміологічний анамнез і наявність симптомів ураження кишок (біль у животі, нудота, блювання, пронос), а також результати бактеріологічних і серологічних досліджень. 

 

Інфільтративна форма туберкульозу і бронхаденіт супроводжуються підвищенням температури тіла, симптомами загальної інтоксикації, болем у м'язах і по ходу нервів, пітливістю, ураженням легень, однак не характерні катаральні зміни верхніх дихальних шляхів. Перебіг триваліший. Діагноз вирішується на підставі рентгенологічного дослідження органів грудної клітки, шкірної проби з туберкуліном, знаходження збудника в харкотинні. 

 

Диференціальну діагностику грипу з ГРВІ іншої етіології див. у табл. 2, з лептоспірозом, менінгококовою інфекцією, вірусними гепатитами - у відповідних главах. 

 

Лікування . Переважна більшість хворих на грип лікуються в домашніх умовах. Показанням до госпіталізації є тяжкі та ускладнені форми, а також грип, що поєднується з хронічними неспецифічними хворобами легень, бронхіальною астмою, ішемічною хворобою серця, вираженим атеросклерозом, тяжкою гіпертонічною хворобою, цукровим діабетом, тиреотоксикозом, важкими хворобами крові та нервової системи. 

 

Протягом гарячкового періоду рекомендуються постільний режим і молочно-рослинна дієта, збагачена вітамінами, зі значною кількістю підкисленої рідини. Широко призначають потогінні засоби (тепле молоко, напар з квітів бузини, липи, чебрецю, гарячий чай з ягід калини, малини, чай з медом і лимоном). 

 

Із протигрипозних засобів у перші дні хвороби призначають ремантадин всередину за схемою: у перший день по 0,1 г 3 рази, на 2-й і 3-й дні - по 0,1 г 2 рази на день, а на 4-й день - 0,1 г. Але він ефективний лише при грипі, зумовленому вірусом серотипу А. Засобом вибору є лейкоцитарний інтерферон, який закапують у носові ходи через кожні 1-2 год протягом 2-3 днів. Цей препарат має широкий спектр дії проти всіх вірусів. При важкому перебігу грипу та немічним хворим крім зазначених засобів вводять протигрипозний імуноглобулін по 3 мл внутрішньом'язово одноразово, у разі потреби повторно через 6-12 год; дітям з розрахунку 0,15-0,20 мл на 1 кг маси тіла на добу. В разі його відсутності призначають сироватковий поліглобулін по З мл внутрішньовенно або внутрішньом'язово. Показані стимулятори ендогенного інтерфероноутворення: продигіозан, пірогенал, мефенамінова кислота, грипозна вакцина. 

 

Антибактерійні препарати призначають лише при дуже важкому стані з менінгеальними розладами, дітям перших двох років життя, вагітним, хворим похилого віку, при наявності ускладнень (пневмонія, гайморит та інші) і вогнищ хронічної інфекції. При легких формах можна обмежитись призначенням всередину еритроміцину, олететрину, олеандоміцину, метициліну, похідних нітрофуранів. Якщо хвороба має середньо-важкий перебіг, ефективніше парентеральне введення пеніциліну до 4 000 000 ОД на добу, тетраолеану, ампіциліну, оксациліну, цефамезину та інших антибіотиків широкого спектру дії. Кращий результат досягається комбінацією препаратів, наприклад тетрациклінів і напівсинтетичних пеніцилінів. Слід врахувати, що пероральне введення антибіотиків малоефективне в осіб літнього віку і з порушенням функції всмоктування. 

 

Важливо пам'ятати, що шаблонне застосування жарознижувальних засобів при грипі не тільки не виправдане, але й шкідливе. Вони показані у випадку гіперпі-рексії або в малих дозах при нижчій гіпертермії, що дуже важко переноситься організмом, особливо у дітей. 

 

Усім хворим дають полівітаміни, аскорутин всередину. При скаргах на сухий кашель рекомендуються протикашльові засоби- кодеїн, тусупрекс, лібексин, содо-парові інгаляції, при вологому кашлі - мукалтин, бромгексин, відвари трав - листя підбілу, трава термопсису, корінь алтеї, нашатирно-анісові краплі, відхаркувальна мікстура. 

 

Хворим призначають тепле пиття, гарячі ванни для ніг, гірчичники на спину, до литкових м'язів і на підошви, при ларингіті - інгаляції 4 % розчину бікарбонату натрію. При безсонні і збудженні показані фенобарбітал, мікстура Бехтерєва. У разі появи ознак крупу (стенозу гортані) хворому вводять нейролептичні засоби і глюкокортикоїди та негайно госпіталізують. 

 

При дуже важкій формі грипу в умовах стаціонара показані дезинтоксикаційна терапія (гемодез, альбумін, 5 % розчин глюкози, полійонні розчини), внутрішньовенне введення 30-60 мг преднізолону і 5 мл імуноглобуліну, оксигенотерапія, серцеві та дегідратаційні препарати. 

 

При важких формах стафілококової пневмонії, що ускладнила грип, застосовують протистафілококовий імуноглобулін чи антистафілококову плазму. При затяжному перебігу пневмонії і абсцедуванні показаний стафілококовий анатоксин. 

 

Хворим з тенденцією до гіперкоагуляції необхідно призначити гепарин під контролем коагулограми. При появі крові в харкотинні потрібно додати хлористий кальцій, вікасол. 

 

У період підвищеної захворюваності на грип дуже важливо своєчасно надати медичну допомогу всім хворим, зменшити їх епідеміологічну небезпеку, запобігти ускладненням. З моменту оголошення епідемії в поліклініці розгортають грипозне відділення на чолі з досвідченим завідуючим і медичною сестрою. Автономного функціонування його досягають відкриттям окремого входу з гардеробом, реєстратурою, кабінету долікарського огляду, страхового столу, кімнати для взяття крові. Відділення працює в 2 зміни з 30-хвилинною перервою для проведення вологого прибирання, провітрювання, ультрафіолетового опромінення. На допомогу дільничним лікарям залучають інших фахівців, лікарів-інтернів, студентів старших курсів медичних інститутів. їх забезпечують готовим набором рецептів на часто вживані ліки і бланками направлень на дослідження. Щоб запобігти ускладненням, необхідно забезпечити відвідання лікарем хворого в день виклику; в наступні дні за хворим може спостерігати патронажна медсестра, яка виконує призначення, стежить за станом хворого, дотриманням заходів протиепідемічного захисту. Листок непрацездатності видають на термін 5 днів, при необхідності його продовжують. Заслуговує поширення досвід безплатної видачі медикаментів хворим під час їх першого відвідання, що забезпечує раннє лікування. 

 

Диспансерне спостереження проводять лише за реконвалесцентами ускладнених форм грипу: після перенесеної пневмонії - контроль дільничного лікаря протягом місяця; після ускладнень з боку ЛОР-органів - спостереження отоляринголога. 

 

Профілактика та заходи в осередку. Важливим заходом запобігання поширення грипу є раннє виявлення хворого, його ізоляція в домашніх умовах, в ізоляторі гуртожитку, інтернату або госпіталізація. В першу чергу треба подбати про відокремлення хворого від здорових, особливо дітей молодшого віку. В період епідемії нерідко виникає потреба розгорнути тимчасові стаціонари для хворих на грип. їх доцільно відкрити на базі лікувальних закладів, що мають рентгенівську установку та клінічну лабораторію. 

 

Для дезінфекції приміщення, де знаходиться хворий, слід застосовувати хлорні препарати, ультрафіолетове опромінювання. Використані хворим посуд, постільну білизну, носові хусточки, рушники кип'ятять. Особи, які доглядають хворого, повинні користуватися марлевими масками з 4-6 шарів. 

 

У період підвищеної захворюваності відміняють проведення дитячих ранків, фестивалів, відвідування кінотеатрів та інші масові заходи. На лікувальні заклади накладають карантин. Працівники лікувальних, дитячих і торгових закладів, будинків для самотніх старих людей і транспорту повинні надягати марлеві маски. 

 

На виникнення ГРВІ суттєво впливають імунодефіцитні стани організму. Зниження рівня захворюваності можна досягти шляхом проведення сезонних курсів стимуляції неспецифічної та імунологічної реактивності організму: лазерне опромінювання носових ходів і мигдаликів (5-7 сеансів), а також застосування індукторів інтерфероногенезу, наприклад мефенамінової кислоти по 0,25 г 3 рази в день після їди протягом 7-10 днів. 

 

Для екстреної профілактики грипу застосовують ті самі противірусні препарати, що й з лікувальною метою. Ремантадин дають контактним в осередках грипу А (у сім'ях, гуртожитках, на виробництві) по 0,05 г на добу протягом 5 днів. Превентивний прийом цього препарату показаний особам високого ризику зараження - працівникам поліклініки, транспорту, торгівлі, громадського порядку і харчування - під час інтенсивного розвитку епідемії (до 15 днів). Лейкоцитарний інтерферон вводять у носові ходи по 5 крапель 2-3 рази на день. Протигрипозний імуноглобулін, який є найбільш ефективним, у першу чергу вводять дітям до 3 років, вагітним і дуже ослабленим особам. Під час епідемії досить зробити дві ін'єкції з інтервалом 2-3 тиж. Крім того, можна рекомендувати змазувати носові ходи 0,25 % оксоліновою маззю або будь-яким жиром, розчином мила. 

 

Для специфічної профілактики використовують живі та інактивовані вакцини зі штамів вірусів А і В. Перевагу мають інактивовані вакцини, бо у них високі імуногенні властивості поєднані з дуже низькою реактогенністю. Для імунізації дітей у віці понад 3 роки та осіб похилого віку з хронічними захворюваннями створена грипозна субодинична політипажна вакцина. Живі вакцини вводять тільки інтраназально або перорально, інактивовані, крім того, ще підшкірно або внутрішньошкірно. Масову вакцинацію краще здійснювати в жовтні-листопаді. Протиепідемічна дія настає при імунізації не менше ніж 70 % населення. 

 

Планову неспецифічну профілактику проводять екстрактом елеутерокока по 30-40 крапель 1 раз у день протягом 25-30 днів, продигіозаном по 0,25 мл у кожний носовий хід двократно з інтервалом 5 хв, курс із З введень з перервами 5-7 днів, полівітамінами. Потрібно широко рекомендувати загартування, самомасаж рефлексогенних зон, ультрафіолетове опромінювання.